Бори́спіль (Бари́шпіль) — місто обласного підпорядкування, розташоване за 35 км на південний схід від Києва. Районний центр з 1923 року, з 1956 року — місто обласного підпорядкування Київської області. Залізнична станція Бориспіль на лінії Київ—Харків і автостанція на магістралі цього ж напрямку. Через місто проходить єврошлях E40, з яким збігається М03.
Також неподалік від міста розташований міжнародний аеропорт «Бориспіль».
Бориспільська міськрада
Історія[ред. • ред. код] Бориспіль — одне з найдавніших поселень Київщини, відоме за літописними матеріалами як Летч, Льто, Олто. Перша літописна згадка про нього відноситься до поч. XI ст. коли в братовбивчій війні (1015–1019) між синами київського князя Володимира на річці Альті загинув князь Борис, який з 1072 року канонізований як один з перших святих Київської Русі. З іменем Бориса і пов’язана сучасна назва міста. Далі Летч неодноразово згадується в літописах до 1154 р. як укріплене городище, яке стояло на підвищенні між двома рукавами р. Альти. Місцевість була заболочена і лісиста. Летч за часів Київської Русі був не тільки укріпленим пунктом на межі Київського та Переяславського князівства, але й місцем зміни коней та місцем відпочинку для різних посольств, гінців, княжих дружин, князів.
Під час монголо-татарської навали поселення на території сучасного Бориспільського району та сам Летч були зруйновані. А з XIII ст. ці землі переходять під владу Великого князівства Литовського.
Пізніше ця територія належала королівському толмачу Солтану Албеєвичу. В 1508 році він продав ці землі Київському Пустинно-Микільському монастирю. Монахи володіли землею до кінця XVI ст. Ймовірніше всього, що в цей час Бориспіль (в окремих джерелах — Баришпіль, Боришпіль) і отримав свою сучасну назву. На монастирських землях в цей період почали селитися втікачі з Правобережжя.
Після 1569 року всі українські землі, які раніше належали литовцям, відійшли до польської корони. За рішенням польського сейму від 1590 року містечко Бориспіль отримав у володіння Войтех Чоновицький, який в документах 1590 року згадується як гетьман запорізьких козаків. В цих документах Бориспіль вперше згадується як містечко.
У 1596 році Бориспіль, який на той час був уже значним поселениям, Сигізмунд III зробив королівською маєтністю. Того ж року було утворено Бориспільське староство. В часи польського панування місту було надано Магдебурзьке право. Відтоді міська ратуша Борисполя користувалася власною печаткою з гербом — зображенням Святого Станіслава (Інститут рукопису НБУ ім. В.Вернадського. — Ф. 1. — Спр. 50683).
В кінці XVI — на початку XVII ст. Україну охоплює ряд козацько-селянських повстань. За придушення повстання під проводом Наливайка (1594–1596) сейм пожалував Бориспільське староство магнату Станіславу Жолкевському спочатку у ленне володіння, а з 1623 року воно стає власністю родини Жолкевських (залишається ним до 1648 року). Тоді у містечку було 77 господарств і близько 370 мешканців.
Наприкінці XVII ст. Бориспіль став досить великим містечком з двома брамами — Переяславською та Київською, кількома вулицями. Тут жили переважно міщани, які займались ремеслами та промислами. У XVIII столітті Бориспіль перетворився на значний економічний центр. Цьому сприяло те, ще тут проходив шлях Київ-Полтава.
Універсалом від 14 січня 1752 року гетьман Кирило Розумовський передав Бориспіль з навколишніми землями у вічне володіння своїй сестрі та її чоловіку, бунчуковому товаришу Ю.Дарагану. На той час Бориспіль мав офіційний статус сотенного містечка Київського (давніше — Переяславського) полку.
У 1802 році Бориспіль став волосним центром Переяславського повіту Полтавської губернії. У місті діяли три парафіяльні школи, а в 1842 році відкрито початкове народне училище для державних селян. Варто згадати, що у місті на той час перебувала досить велика єврейська громада, існувало єврейське кладовище.
Меморіал жертвам Голодомору 1932–1933 рр., Книшовий меморіально-парковий комплекс
Під час Більшовицько-польської війни 1920 року біля Борисполя відбувся бій між польськими та російськими червоноармійськими частинами.
Того ж 1920 року в Борисполі було встановлено радянську владу. Почали створюватися сільськогосподарські артілі. Того ж року Бориспіль увійшов до складу Київської губернії, а в 1923 році став центром району. На той час у місті існувала велика єврейська громада, існувало єврейське кладовище.
3 1929 року починається колективізація. Це була справжня трагедія для українського селянства. Як і всюди по Україні, в Бориспільському районі вона супроводжувалася масовим розкуркуленням, знищенням найпрацьовитішого і тому найзаможнішого прошарку селянства. Люди в колгоспи йшли неохоче, чинили опір колективізації. Прокотилася хвиля «бабських бунтів». На придушення такого бунту в Борисполі було викликано кінну міліцію з Києва. Але незважаючи на опір населення, колективізація продовжувалася. 3 дрібних артілей утворюються 4 колгоспи: ім. Шевченка, ім. Кірова, «Серп і молот», «Перемога».
Голодомор[ред. • ред. код] Смертність сільського населення Бориспільського району (без м. Борисполя) з 1 січня 1933 р. до 1 січня 1934 року склала 5739 чоловік. Серед померлих за цей період було 266 дітей віком до одного року. Це за звітами. Фактично ж втрати були значно більшими.
Жертвами репресій стали багато жителів району та міста Борисполя. Серед них: Тарабан — нач. райземвідділу, Степанов — голова райвиконкому, Пінчук — бандурист, молодий письменник Жигалко та багато інших.
Друга світова війна[ред. • ред. код] 23 вересня 1941 року Бориспіль окупували німецькі війська. На території аеродрому до жовтня 1942 року функціонував табір для військовополонених. У лютому 1943 році в придніпровських лісах біля Сошникова розпочав свою діяльність партизанський загін ім. Щорса. Звільнення Бориспільського району почалося у вересні 1943 року, в цей час тут діяли дві армії (38-а — під командуванням Никандра Чибісова, 40-а — під командуванням Кирила Москаленка). Бориспіль звільняла 136-а дивізія під командуванням Івана Пузікова. В ніч на 23 вересня бійці дивізії увірвались у місто, захопили аеродром, багато зброї, чимало полонених. За два роки окупації нацисти вбили і закатували в районі 497 громадян. Понад 5 тисяч вивезли до Німеччини. В боях за визволення від німецьких загарбників загинуло понад 8 тисяч мешканців району, в тому числі понад три тисячі бориспільців. Більше 5 тисяч воїнів лежать в братських могилах району. На території сучасної школи лінгвістики в період 1941–1943 рр.нацисти проводили розстріли місцевого населення. Після війни учні тоді ще 5-ої школи насипали курган з землі привезеної з місць найбільших битв Радянсько-німецької війни.
Повоєнні роки[ред. • ред. код] У 1959 р. чисельність населення Борисполя досягла 17,2 тис. осіб.
У 1965 році прийняв перших пасажирів новий Бориспільський аеропорт.
На початку 1970-х років Бориспіль почав інтенсивно розбудовуватися: виросло селище будівників газопроводу, з’явилися нові житлові квартали, де живуть переважно працівники аеропорту.
Як свідчать дані, на початку 1980-х років на території міста та району працювали 36 промислових та сільськогосподарських підприємств, 27 будівельних та транспортних підприємств, 20 середніх та 8 восьмирічних шкіл, 50 медичних установ, 34 будинки культури та клуби, 47 бібліотек, спортивна та музична школи, районний будинок побуту, будинок культури.
Бориспільський район кінця 1960-х — поч. 1990-х років: всього по місту і району — 136 великих і малих підприємств і організацій, 15 радгоспів, 4 радгоспи-птахофабрики.
Після відновлення Незалежності України[ред. • ред. код] З 24 серпня 1991 року — в складі Незалежної України.
Постановою № 184-VIII Верховної Ради України від 11 лютого 2015 року 1000-річчя Борисполя відзначатиметься на державному рівні.[2]
Культура[ред. • ред. код] У Борисполі діє мережа закладів культури; є пам’ятки історії та архітектури.
Заклади культури[ред. • ред. код] Сферу культури в місті (і в цілому районі) репрезентують:
міський будинок дитячої та юнацької творчості;
існує розгалужена мережа бібліотек, в тому числі районна, шкільні, при закладах культури тощо;
у місті діє Бориспільський державний історичний музей;
у Борисполі функціонує осучаснений кінотеатр «Європа».
Будинок дитячої та юнацької творчості міста Бориспіль.jpg Кінотеатр Європа в Бориспілі.jpg Бориспільський державний історико-краєзнавчий музей.jpg
Будинок дитячої та юнацької творчості міста Бориспіль. Кінотеатр «Європа» До реставрації — «Дружба». Бориспільський державний історичний музей.
Улюбленим місцем відпочинку містян є центральний парк, де в тому числі розашовані меморіал пам’яті воїнів Радянсько-німецької війни і алея героїв, міський стадіон «Колос» і міська спортивна школа, різномантні заклади відпочинку, кафе, атракціони тощо.
Пам’ятки і пам’ятники[ред. • ред. код]
Погруддя Павла Чубинського в Борисполі
Цікавими об’єктами історичного минулого та архітектури у Борисполі є:
вал ІХ-ХІІ століть;
Борисо-Глібська церква;
Меморіал пам’яті жертв Голодомору;
Книшове кладовище;
Залізничний вокзал 1901 року
У місті також встановлено ряд інших пам’ятників і пам’ятних знаків — меморіал воїнів Німецько-радянської війни, пам’ятники П. Чубинському, пам’ятні знаки на честь перебування Т. Г. Шевченка в околицях міста і воїнам-афганцям.
Після здобуття Україною незалежності містяни неодноразово порушували питання знесення пам’ятника В. І. Леніну та зміни назв декількох вулиць. Наприклад, у ніч на 1 березня 2011 року представники організації «Патріот України» розбили постамент довкола пам’ятника Леніну, на якому були написані металеві букви «В. І. Ленін»[3]. 22 серпня 2011 року пам’ятник Ленінові було перенесено з площі перед Міськрадою[4]. 21 лютого 2014 місцевими мешканцями його було остаточно знесено[5].
Бориспільці пропонують замість Леніна поставити пам’ятник Павлові Чубинському. Автор тексту до українського гімну народився в їхньому місті.
23 серпня 2014 року у День Державного Прапора України урочисто відкрито пам’ятник Героям Небесної сотні[6].
Інфраструктура[ред. • ред. код] Бориспіль є фактично східними воротами Києва. Через місто проходять траси із Харкова, Полтави, Кременчука тощо. Тому щодня через місто проходить велика кількість автотранспорту. При цьому кількість світлофорів у Борисполі по головній вулиці становить 11 штук . У вечірні та ранішні години під Борисполем видовжуються кілометрові черги з автівок, оскільки світлофори загоряються на 30-35 секунд і не є синхронізованими між собою.
Підприємства та соціальна сфера міста[ред. • ред. код] В місті Бориспіль досить добре розвинені всі галузі виробничної та невиробничої сфери. У місті знаходиться велика кількість будівельних підприємств, широко представлена сфера фінансово-банківських установ. У Борисполі діють підприємства, які відомі не тільки в Україні, а її межами.
Засоби масової інформації[ред. • ред. код]
Газета «Трудова слава» (з 1930 р.)
Газета «Вісті» (з 2000 р.)
телеканал «Бориспіль» (з 2007 р.)
Газета «Термінал» (з 2011 р.)
Релігія[ред. • ред. код]
Храм Святих Володимира й Ольги Української Греко-Католицької Церкви в Борисполі
У місті діють громади всіх основних конфесій України.
Українська Православна Церква (Московський Патріархат) — храм Бориса і Гліба.
Українська Православна Церква (Київський Патріархат) — храм Святого Миколая.
Українська Греко-Католицька Церква — храм Святих Володимира й Ольги.
Римо-Католицька Церква в Україні — храм Преображення Господнього.
Українська Автокефальна Православна Церква — парафія Святих жінок-мироносиць.
Громада Євангельських християн-баптистів «Благословіння».
Громада Церкви християн віри Євангельської (п’ятдесятників) «Ковчег Любові».
Харизматична Християнська церква Повного Євангелія «Преображеніє».
Громада рідновірів «Поляни».
Відомі люди[ред. • ред. код]
Ніговський Іван Миколайович — підполковник Армії УНР.[7]
Павло Платонович Чубинський — автор гімну України, географ, етнограф, похований у Борисполі
Кудря Володимир Іванович — український кінооператор.
композитор української діаспори Євсевський Федір Андрійович.
В місті народились[ред. • ред. код]
Герої Радянського Союзу[ред. • ред. код]
Головатий Юрій Максимович
Павловський Рафаіл Семенович
Шкіль Василь Федорович
Раєвський Петро Іванович
